Євгенія Васильєва

Фестивалі поруч із війною: про ту, завдяки кому повертаються
в Авдіївку

Для прагнення жити у своїй реформованій сучасній державі не існує ліній розмежувань.

Євгенія Васильєва живе в Авдіївці. Працює там фахівцем відділу у справах сім'ї, молоді та спорту
військово-цивільної адміністрації міста. Простіше кажучи, займається молодіжною політикою.
І ще більше всього робить на волонтерських засадах: разом з однодумцями реалізувала фестиваль мистецтв «Авдіївка ФМ», «Освітній weekend» та День вуличної музики. А ще координувала в Авдіївці проекти «Відкривай Україну» та «Будуємо Україну разом». Женя вірить, що її робота – гуртування авдіївської молоді, а рішення поїхати звідти – близьке до зради.

#ЛюдиРеформ розпитали про те, що тримає Євгенію в місті, мотивує її займатися «молодіжкою» за мінімальну платню та робити з Авдіївки мистецький хаб.

Мирослава Маркова
Редактор

Авдіївка: війна та мир
- Як змінила Авдіївку війна? Спершу окупація, потім мир?

- До війни Авдіївка була таким-собі спальним містом. А все культурне життя — в Донецьку. І всі до цього звикли: бачили себе на авдіївському заводі або ж там.

Насправді я не пам'ятаю періоду окупації. Ну прапори міняли, якийсь рух... Мені було тоді 17 — свідомості не було. Мене не чіпають, ну й добре. Був референдум. Ми не розуміли, що відбувається, але бачили, що це щось неадекватне. Зміни почалися, мабуть, з донецького Майдану. А як тільки почалися воєнні дії, ми родиною виїхали. З літа 2014 і до кінця 2015 року я не була в місті.

А ось батько лишився працювати на Авдіївському заводі. Там був справжній жах: ні світла, ні води. Я не знаю, як люди виживали. Облаштовували сховища. Я того не пережила, тож не така травмована, як більшість людей з нашого міста.

- Як усе почало розвиватися? Як сталося так, що тепер в Авдіївці більше фестивалів, аніж у багатьох спокійних містах?

- Коли я влаштувалася на роботу в 2016 році , у нас була «модерна» керівниця. Вона була таким «двигунчиком»: запрошувала різні організації, дізнавалася, які заходи можна проводити тут. І в 2016 всього за 2-3 місяці близько 10 заходів провели, щоби наздогнати втрачене. Насправді все швидко й гарно робиться, і можна закупляти щось, гроші закладено. Місцевий бюджет реалізовувати не складніше, ніж грантовий, лише трохи довше.

- Як змінилося фінансування молодіжної політики в місті, враховуючи реформу децентралізації?

- Коли я прийшла, в програмі було близько 21 тис. на молодіжну політику. Зараз у нас фінансування зросло до 102 тис. Тобто в 5 разів. До того ж на обласному рівні в останні роки почали більше говорити про молодіжну політику.

- Відчуваєш проблеми з фінансуванням? Наприклад, ідеї ще є, а бюджет уже вичерпано.

- Ні. Зараз доволі складно реалізувати увесь перелік того, що запланував, адже є всього двоє працівників. Але проблем з тим, що не вистачає коштів, немає.

- Авдіївка зараз видається таким активним мистецьким хабом, заледь не одним із центральних в Україні. Ось Київ і прифронтова зона. Багато якогось культурного руху з'явилося у вас з часом?

Мирослава Маркова
Редактор
- Як змінила Авдіївку війна? Спершу окупація, потім мир?

- До війни Авдіївка була таким-собі спальним містом. А все культурне життя — в Донецьку. І всі до цього звикли: бачили себе на авдіївському заводі або ж там.

Насправді я не пам'ятаю періоду окупації. Ну прапори міняли, якийсь рух... Мені було тоді 17 — свідомості не було. Мене не чіпають, ну й добре. Був референдум. Ми не розуміли, що відбувається, але бачили, що це щось неадекватне. Зміни почалися, мабуть, з донецького Майдану. А як тільки почалися воєнні дії, ми родиною виїхали. З літа 2014 і до кінця 2015 року я не була в місті.

А ось батько лишився працювати на Авдіївському заводі. Там був справжній жах: ні світла, ні води. Я не знаю, як люди виживали. Облаштовували сховища. Я того не пережила, тож не така травмована, як більшість людей з нашого міста.

- Як усе почало розвиватися? Як сталося так, що тепер в Авдіївці більше фестивалів, аніж у багатьох спокійних містах?

- Коли я влаштувалася на роботу в 2016 році , у нас була «модерна» керівниця. Вона була таким «двигунчиком»: запрошувала різні організації, дізнавалася, які заходи можна проводити тут. І в 2016 всього за 2-3 місяці близько 10 заходів провели, щоби наздогнати втрачене. Насправді все швидко й гарно робиться, і можна закупляти щось, гроші закладено. Місцевий бюджет реалізовувати не складніше, ніж грантовий, лише трохи довше.

- Як змінилося фінансування молодіжної політики в місті, враховуючи реформу децентралізації?

- Коли я прийшла, в програмі було близько 21 тис. на молодіжну політику. Зараз у нас фінансування зросло до 102 тис. Тобто в 5 разів. До того ж на обласному рівні в останні роки почали більше говорити про молодіжну політику.

- Відчуваєш проблеми з фінансуванням? Наприклад, ідеї ще є, а бюджет уже вичерпано.

- Ні. Зараз доволі складно реалізувати увесь перелік того, що запланував, адже є всього двоє працівників. Але проблем з тим, що не вистачає коштів, немає.

- Авдіївка зараз видається таким активним мистецьким хабом, заледь не одним із центральних в Україні. Ось Київ і прифронтова зона. Багато якогось культурного руху з'явилося у вас з часом?
"Людей тягне в Авдіївку. Бо тут емоції. Люди, які приїжджають на «Авдіївка ФМ», стають такими натхненними, якимось іншими. Можливо, через те, що тут війна. Ну точно не тому, що це якесь круте місто. Скоріше через людей, які його наповнюють".

Що означає
«робити молодіжну політику»?
- Багато молоді лишилося в Авдіївці?

- Більшість моїх однокласників повиїжджало. Хто в інші міста України, хто в Росію, хто в Польщу. Проте зараз бачу вже більше однолітків в Авдіївці.

- Тобто ваш відділ молодіжної політики орієнтований на молодь, яка ще підростає?

- Так. До війни я навіть не знала, що такий відділ існує. І багато хто теж не знав. Вони займалися, перш за все, спортивними заходами та оздоровленням. Це як на рівні держави: спорт – по-перше, молодь – по-друге. Бо молодіжна політика – нібито щось незрозуміле і неконкретне. Що таке «робити молодіжну політику»?

- Ти прийшла на свою посаду – яке в тебе було перше враження?

- Я не розуміла, чим буду займатися. Мені сказали, що є молодіжна політика, сімейна політика, гендерна рівність. На мені зараз організація заходів: фестивалів, зустрічей, виставок — усього, що може гуртувати людей,
об'єднувати на одному майданчику.

- Яку роль тут відіграє особистісний чинник? Інституції самі по собі працюють нормально, чи є герой-службовець, без ініціативи якого не почнеться розвиток?

- Ну я звільнялася з відділу на півроку. Потім повернулася і зрозуміла, що за ці півроку в місті майже нічого не відбулося. Навіть на День молоді наш відділ не привітав молодь. Здається, це дрібниця, розумію, що то через завантаженість та інші пріоритетні напрямки, але все ж.

- Яка була мотивація взагалі зайняти цю посаду?

- Бо ти випускаєшся і в тебе немає роботи. Я продовжила навчання на магістерці, але в Авдіївці з працевлаштуванням важко. Якщо не хочеш йти на завод, то треба ще постаратися, аби знайти собі роботу. А мені просто запропонували.
"Якщо щось видається цікавим, я довго не вагаюся".
- Багато хто вважає, що як довго не працюй у громадському секторі, справжня ефективність з'являється, лише коли йдеш на державну посаду. Що ти думаєш з цього приводу?

- Для молодіжної політики, наприклад, культурно-освітніх заходів, ідеальна комбінація – поєднання двох сфер. Адже є можливість впливати з обох сторін: і з громадського сектору, бо ініціюєш різні події, і з рівня місцевого самоврядування, бо можеш адвокувати певну ціль, інтереси і робити суспільно корисні справи. На посаді фахівця відділу у справах сім'ї, молоді та спорту я з 2016 року. Тоді й почався мій активний розвиток у громадському секторі.
"Звичайно, коли ти працюєш в органах місцевого самоврядування,
є більше можливостей та інструментів, аніж якщо ти просто цікавий
громадський активіст. Іноді з'являються вагання, чи варто йти на офіційні посади, проте з часом усвідомлюєш: це найкраще, що можеш зробити".

«Якщо я поїду, то це буде якась зрада»
- У тебе ж завжди була можливість поїхати, як і в решти молодих людей.

- Якби не робота, я б, напевно, спробувала залишитися в Покровську, де завершувала навчання. Я не готова до переїзду після таких довгих мандрів 2014-2015 років. Також страх був тоді перед великими містами, бо в маленьких ти знаєш, як себе поводити та як впливати. Я тоді виїжджала кілька разів, але подовгу у великому місті не була. Тоді точного уявлення про те, чи хочу лишатися в Авдіївці не мала. Але всі мої родичі чекали, поки я «звалю».

- Чому?

- Ну бо з вищою освітою, молода, без дітей. Що в Авдіївці робити? І деякі мої родичі досі чекають, коли я вже заспокоюся та поїду собі в Київ або Львів. Але найближчим часом точно не збираюся. Бо зараз у нас є група активістів, почала формуватися спільнота, зустрічі проводимо… Будуємо Україну разом. І ти відчуваєш себе там корисною, що ти спільну справу робиш, і є від цього результат. Мінімальні-мінімальні зміни: що підлітки впливають на якісь процеси, організовують невеликі заходи.

- А стріляють далі?

- Звичайно. Хоча я живу центрі міста, і там більш-менш тихо.

- Як щодо такого важливого чиннику, як матеріальне забезпечення?

- Мінімальна заробітна плата: без надбавок, іноді без премій, без нічого. І це демотивує, і всі дивуються, чого я досі там залишаюся. Напевно, бо батьки допомагають, і все. Якби не підтримка батьків, то було б сумно.

- Чи на довго тобі стане твоєї мотивації? Зважаючи, зокрема, на слабкий грошовий стимул?

- Я не знаю своїх меж. Надихає навчання в Українському католицькому університеті. Проекти надихають, тож далі працюю. Можливість поєднувати з роботою громадську діяльність — теж круто. Не знаю, на скільки мене вистачить. Бо в УКУ приїжджаю і бачу, що ненадовго людей на роботу в громадських організаціях стає, зневірюються, потім знову повертаються, надихаються. Переходять в іншу сферу. Як хвилі. Просувають-просувають зміни, а воно все не йде так, як бачилося. Це нелегко.

- Що тебе тримає в Авдіївці?

- Мені здається, що якщо я поїду, то це буде якась зрада. Бо ти відчуваєш, що ти можеш впливати на процеси, а раптом кидаєш це все… Не хочеться мені їхати, поки там ще хоч дві-три людини, які будуть робити. Бо ти загорівся, наобіцяв усього, а потім взяв і втік.

Проте багато хто хоче тебе використати, усі про щось просять. Я через це колись взяла й пішла — не витримала з такою зарплатнею.

- Чому ти звільнилась з роботи? І чому тоді повернулася?

- Робота в нашому відділі – це робота з паперами та людьми. В той момент мені стало всього цього забагато: багато було проектів поза роботою. І як тільки ми позакривали проекти, то зрозуміла, що не можу впоратись з роботою як емоційно, так і фізично. Певно, тоді то було вигорання. Повернулась, бо зима близько. Роботи іншої не знайшла. Там не було досі спеціаліста, і нічого не проводилося. Заглухло. Для себе вирішила, що варто спробувати знову.

- Ти збираєшся залишатися найближчим часом на своїй посаді?

- Поки що так.


«Авдіївка ФМ»
- Розкажи про ті проекти, якими ти найбільше пишаєшся.

- Будь-що із того, що ми реалізували, це вже досягнення. Коли ми підбивали підсумки нашої діяльності за минулий рік, вже вимальовувався гарний списочок: більше 20 подій у місті за рік.

Але наймасштабніший проект — це фестиваль мистецтв «Авдіївка ФМ». Він був певним викликом для нас: не знали, як це робити. Зібралася групка ентузіастів: давайте робити фестиваль, добру справу, залучимо молодь... Фестиваль молоді для молоді. Взяли участь у школі проектного менеджменту «БУР-лаб» і виграли фінансування. Так виникли поштовх і мотивація це робити. Місцева влада підтримувала культурно-освітні ініціативи. «Авдіївка-ФМ» став неочікуваним вибухом минулого року — в позитивному значенні. Ми просто користувалися лише тими засобами зв'язку, які мали: Фейсбуком, телефоном та поштою. І коли ти пишеш усім підряд, і, напевно, відсотків 60 позитивно реагують і погоджуються приїхати, ти розумієш, що фестиваль, де ти планував просто щось продавати і робити майстер-класи, переростає у щось значно більше. До тебе їдуть з Києва, зі Львова, Німеччини…

- Як взагалі місцева молодь реагує на вашу діяльність?

- Минулого року ми їх запросили поволонтерити. І всім це дуже сподобалося. Ось на фестивалі «З країни в Україну» все було більш організовано, і до нас долучилися 43 волонтери — саме підлітки та молодь з Авдіївки. І от цього року вони просто підходять і запитують, коли буде фестиваль, бо хочуть поволонтерити. Тобто вони розуміють, що це буде максимум за футболки та бейджики, але їм сподобалося спілкуватися із зірками, щось робити. 10-15 людей постійно допомагають нам. Саме школярі, які реагують на наші запрошення, самі запитують про заходи. А ми заохочуємо їхні ініціативи.


«Нікому, крім нас, це не потрібно»
- У вас є статистика, скільки взагалі молоді живе в Авдіївці?

- Немає. Ми орієнтовно 8 тисяч ставимо. Але багато молоді віком від 18 до 35 років, що на заводі працює. Коли про молодь говорять, мають на увазі різні категорії.

- А виїжджає багато?

- Одинадцятий клас. Ми з ними на кілька років точно прощаємося. Раніше Донецький університет був, де я навчалася. Той, що перенесли в Покровськ, зовсім не те: він вдосконалюється, модернізується, покращує постійно умови для навчання, але треба ще декілька років, щоб він став справді гідною альтернативою національним університетам. Це моя думка. Тому їдуть в інші великі міста. А ми хочемо, щоби вони мали куди піти в Авдіївці, коли повертаються на вихідні.

- Якщо говорити про органи державної політики, які бачиш прогалини в молодіжці?

- Нікому, крім нас, це не потрібно. Якщо я піду, то відділ далі існуватиме, але ніяких заходів не проводитимуть, або ж якість буде гіршою. Старшому поколінню, чиновникам, деякі заходи, які ми проводимо, досі дивними видаються.

- Які три поради ти би дала молодому службовцеві?

- Головне — не зациклюватися на папірцях: їх буде дуже багато. Якщо не концентрувати на них увагу, то буде час для фантазії. Друге – це подорожувати, їздити за обміном і шукати можливості, аби інші також їздили, обмінюватися досвідом. Треба раз на місяць кудись виїжджати, інакше тебе «накриє» депресією. Багато хто не виїжджає, і я розумію, чому вони настільки стресу піддаються. Міністерство молоді та спорту просто неймовірне в цьому плані — стільки можливостей: форумів, обмінів. Третє це постійний розвиток, робота над собою.

Credits
Редактор — Мирослава Маркова
Інтерв'юєр — Остап Гункевич
Фотограф — Комарцова Євгенія
Формочка
Знаєте нашого наступного
ідеального героя для інтерв'ю?
Напишіть нам про нього/неї кілька слів:
E-mail: lyudyreform@gmail.com
Імя та прізвище майбутнього героя проекту:
Він/вона працює в:
До просування якої з реформ долучений/на:
Посилання на сторінку у фейсбуці: